Що таке хронічна хвороба нирок

Нирки — парні органи, які корегують рівень рідини та електролітів в організмі, виводять токсини, виробляють сечу. Якщо їхні функції погіршуються протягом тривалого періоду, це може призводити до розвитку ХХН. Хронічна хвороба нирок — це широкий термін, який описує втрату функції органів протягом тривалого часу. Чому розвивається хвороба? Пошкоджує судини нирок високий рівень цукру. Також негативно впливає гіпертонія (високий кров’яний тиск). Хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит із часом спричиняє ниркову недостатність. Небезпечні для органів аутоімунні захворювання, як-от системний червоний вовчак. Деякі ліки мають негативний вплив на сечовидільну систему при тривалому вживанні.

Нирки складаються з мільйонів функціональних ниркових одиниць — нефронів, які відповідають за фільтрацію крові та утворення сечі. В процесі розвитку хвороби їх кількість поступово знижується. Пошкодження нефронів виникає через високий АТ, запалення та інші чинники. Поступово зменшується здатність до ефективної фільтрації, що призводить до утворення сечі з більшою кількістю корисних речовин і меншою кількістю токсинів. Зайві речовини накопичуються в організмі, що призводить до інших серйозних проблем. Якщо причина хвороби не усунена, патологічний процес продовжується та призводить до повної відмови нирок.

Хронічне захворювання нирок вимагає комплексного лікування: дієта, приймання ліків, контроль артеріального тиску. У деяких випадках необхідна трансплантація. Важливо вчасно виявляти та лікувати причини, що спричинили ХХН, для запобігання подальшому погіршенню стану.

Які є стадії хронічної хвороби нирок

Хвороба характеризується порушенням функції нирок протягом кількох місяців. Для вибору стратегії лікування застосовують класифікацію за критеріями Glomerular Filtration Rate (GFR) або швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ). Організації National Kidney Foundation (NKF) і Kidney Disease Improving Global Outcomes (KDIGO) рекомендують конкретні критерії для клінічного оцінювання:

1. Стадія 1: GFR ≥ 90 мл/хв. Легке зниження фільтраційної здатності. Є певний ризик розвитку ХХН, але симптоми часто відсутні.
2. Стадія 2: 60–89 мл/хв. Помірне порушення роботи органів. Патологія ще не суттєво впливає на загальний стан хворого.
3. Стадія 3: GFR 30–59 мл/хв. Суттєве погіршення фільтраційних функцій. Супроводжується першими симптомами, як-от втома, зміна об’єму сечі.
4. Стадія 4: ШКФ 15–29 мл/хв. Серйозне порушення. З’являються виражені ознаки: втрата апетиту та ваги, постійна слабкість, втома, біль.
5. Стадія 5: GFR < 15 мл/хв. Нирки повністю втрачають здатність до фільтрації та інших функцій. Потрібен діаліз або трансплантація.

На 1–3 стадії хронічної хвороби нирок можна контролювати та затримати прогресування за допомогою лікування та зміни способу життя. Стадії 4–5 вимагають більш активного та спеціалізованого підходу до управління захворюванням.

Як проявляється хронічна хвороба нирок: симптоми

Клінічні ознаки зазвичай розвиваються повільно. На ранніх стадіях симптомів мало або взагалі відсутні. Проблему часто виявляють випадково під час медичного обстеження. Однак поступово патологія прогресує і проявляється. Характерні симптоми хронічної хвороби нирок:

• збільшення/зменшення кількості сечі;
• зміни в кольорі та запаху сечі;
• підвищена чутливість до холоду;
• зменшення енергії та витривалості;
• відчуття втоми, слабкість;
• зменшення маси тіла, відраза до їди;
• нудота, блювання;
• проблеми зі сном;
• сонливість;
• свербіж, подразнення шкіри;
• надмірна сухість шкіри;
• зниження концентрації;
• погіршення пам’яті.
• біль в ділянці нирок (у спині чи боках);
• підвищений артеріальний тиск.

Симптоми можуть варіюватися. Важливо вчасно проконсультуватися з лікарем при будь-яких підозрах, оскільки раннє виявлення та лікування допоможе уповільнити темп прогресування хвороби та поліпшити якість життя пацієнта.

Хронічна хвороба нирок: методи діагностики

Діагностика охоплює низку клінічних та лабораторних методів для визначення ступеня ураження нирок та встановлення причин захворювання. Основні методи діагностики:

• Визначення фільтраційної здатності (GFR). Здійснюється за допомогою спеціальних формул MDRD чи CKD-EPI. Також може використовуватися радіонуклідний тест.
• Визначення рівня креатиніну в крові. Креатинін — це вторинний продукт обміну, який виводиться через нирки.
• Аналіз сечі. Визначає концентрацію сечовини, креатиніну та інших речовин. 
• Ультразвукове дослідження. Допомагає оцінити розміри органів, зміни в структурі, виявити кісти чи пухлини.
• Біопсія. Використовується в складних випадках для отримання зразка тканини для детального дослідження під мікроскопом.
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ), комп’ютерна томографія (КТ). Дають змогу отримати детальні зображення структури нирок та виявляти можливі ураження.

Діагноз хронічне захворювання нирок встановлюється на підставі комбінації цих методів та обстежень. Рішення про лікування розробляється індивідуально для кожного хворого.

Хронічне захворювання нирок: лікування й управління захворюванням

Мета терапії — уповільнити прогресування патології, полегшити симптоми та уникнути ускладнень. Основні напрямки лікування:

• контроль артеріального тиску, приймання відповідних препаратів;
• лікування основної причини, наприклад, цукрового діабету;
• вживання медикаментів для зниження рівня холестерину, контролю кислотно-лужного балансу, еритропоетин для підтримання рівня червоних кров’яних клітин;
• зміна харчування;
• відмова від тютюну та обмеження споживання алкоголю.

Пацієнти повинні дотримуватися рекомендацій лікаря, приймати ліки відповідно до рецепта та регулярно проходити обстеження. У важких випадках, коли функція нирок значно порушена, хронічні захворювання нирок лікуються діалізом і трансплантацією.